Фісун О. Андрій Меленський - перший "головком" від архитектури Будмайстер 200337 №3 C. 34

В грудні 2002 p. виповнилось 170 років з дня смерті першого головного архітектора Києва Андрія Івановича Меленського. Виходець з Москви, майбутній зодчий опановував секрети професійної майстерності в креслярні Карпа Бланка при Московській Кремлівській експедиції, заснованій В.Баженовим і М.Козаковим, та при «Кабінеті Його Величності по будівництву палаців» у Санкт-Петербурзі під керівництвом Д.Кваренті. У 1790-х рр. у складі містобудівельної комісії молодий архітектор виїхав в Україну для замірів історичних пам'яток, їх пристосування під губернські адміністративні установи. Це відрядження врешті-решт затяглося на чотири десятиліття і виявилося доленосним для митця.

Отже, у 1799 p., озброєний новими концепціями організації міського простору, новими об'ємно-просторовими трактуваннями його забудови новопризначений тридцятитрирічний головний архітектор м. Києва приступає до реформації міста. Тоді, на перехресті століть, українська столиця являла собою типове провінційне місто: вузькі криві вулички, хаотична переважно дерев'яна забудова, відсутність брукування, освітлення, залишки руїн ще давньоруської давнини поруч з новітніми пам'ятками козацького бароко. З метою розширення і благоустрою міста А.Меленський розробляє генеральні плани Києва, проекти забудови окремих його районів, закладаючи основи київського містобудівельного модуля. Талант Меленського як творця образу архітектурного середовища особливо відчутний у контексті реконструкції київського Подолу, що потерпав від хронічних пожеж. Розроблений ним і не затверджений царською адміністрацією проект перепланування і відбудови району після катастрофічної пожежі 1811 р. ліг в основу конфірмованого в 1812 р. проекту петербурзького зодчого В. Гесте. Меленському випало втілювати «сценарій» свого столичного колеги, попутно здійснюючи «режисуру» цього містобудівельного дійства з пристосуванням регулярних планувальних начал до своєрідного подільського рельєфу.
Предметом постійної турботи зодчого було упорядкування міських шляхів. Між Печерськом і Подолом він проектує широку магістраль Олександрівського узвозу на місці старої невпорядкованої набережної дороги, влаштованої ще у 1715 р. київським губернатором Голіциним, що обривалася біля церкви Різдва навпроти древнього Боричевого взвозу. Передбачені ним Васильківське і Брест-Литовське шосе визначили містобудівельний вектор першої чверті XIX століття, включаючи в активну тканину міста заміські території, зокрема Шулявку. Одночасно проводяться роботи з упорядкування під'їздів до міста та схилів Дніпра, розчистки обвалів і зміцнення Володимирської гірки, ремонту і мощення міських доріг. За «усердие и труды, оказанные при устроении в Киеве дорог», Меленський нагороджений царською адміністрацією діамантовою каблучкою.
На початку XIX ст. з метою утвердження єдиного естетичного канону заохочується будівництво по всіх містах Росії і України казенних і культових споруд за зразковими фасадами, розробленими у Петербурзі. Цікаво, що тодішня київська адміністрація усвідомлювала неповторний історико-культурний феномен Києва як імператив індивідуально-творчих підходів до формування його архітектурно-художнього образу: «сей город сколько по его древности и знаменитости перед прочими губернскими городами, столько и по самому его положению и по памятникам, через многие веки здесь охраняемые, требует некоторого отличия». Здійснені Меленським на початку 1800-х pp. архітектурні обміри та інвентаризаційні креслення найважливіших пам'яток Києва до сьогодні не втратили свого значення як цінне джерело під час реставрації та відновлення архітектурного набутку. Це, насамперед, барокові споруди київського магістрату, Маріїнського палацу, Андріївської церкви, комплексу пам'яток Києво-Печерської лаври, старого академічного корпусу Києво-Могилянської академії тощо.
Мислячи новими категоріями і поняттями, виробленими у рамках класицистичної естетики, Меленський втілював здобутки архітектурної теорії свого часу на рівні конструкції і композиції, просторово-планувальної структури і декору створюваних ним адміністративних і громадських будівель. Одним із перших авторських об'єктів зодчого стало приміщення першого міського театру (на місці теперішнього Українського Дому). Заангажований престижністю такого замовлення, архітектор передає під будівництво театру відведену йому за планом 1803 р. власну садибну ділянку. Згідно з документами, у січні 1805 р. основні будівельні роботи вже було закінчено. Впродовж 1806 р. завершується опорядження інтер'єрів, декорацій. За спогадами сучасників, театр мав 32 ложі у двох ярусах, 40 крісел, оббитих червоним сукном, партер, галерею, дивани, амфітеатр - всього 470 місць. Одне з перших творінь Меленського стало ареною змужніння української Мельпомени. У грудні 1806 р. театр передається в оренду полковнику Шираю - власнику одного з найбільших в Україні кріпосних театрів. У театрі ставили драми, опери, балети, пантоміми, інтермедії, оптичні вистави, концерти. Прем'єри відбувалися щоп'ятниці. Тут гастролювали польські, російські, французькі, італійські трупи. У 1851 р. за ветхістю театр розібрано.
У квітні 1804 р. Меленський подає на розгляд губернатору кошториси, плани і фасади київських присутствених місць, їх будівництво розпочалося у 1805 р. Чітко обмежений у просторі, завершений вальмовим дахом і прикрашений чотириколонним портиком на високому цоколі прямокутний блок корпусу Присутствених місць надавав урочистості Двірцевій площі, засвідчуючи інтерес архітектора до формотворчої ролі монументальних будівель.Мабуть, найвідоміший сьогодні із доробку Меленського пам'ятник Магдебурзькому праву, який він проектує у 1802-1808 pp. на замовлення київського магістрату на честь підтвердження Олександром І привілеїв у міському самоврядуванні, даних Києву ще в XV ст. литовськими князями. Композиційно-структурна гармонійність монументальних форм опорного павільйону і вишуканого за пропорціями силуету колони, увінчаної золотим хрестом на срібному шарі, віддавала авторську візію образу, побудованому на контрасті епічного спокою і поривчастого руху. Монумент був встановлений біля овіяного переказами та легендами Хрещатицького джерела, до якого здавна здійснювалися хресні ходи для «водосвятия» в пам'ять хрещення киян у Почайні.
З ім'ям Меленського пов'язана біографія контрактового офісу в Києві.
Нагадаємо, що у 1797 р. Київ перетворено на центр великої губернії. Тоді ж з Дубна сюди переведено щорічні контрактові ярмарки - грандіозні культурно-комерційні дійства, які концентрували маси людей, потребували нової промислової і культурної індустрії. Перший двоповерховий контрактовий дім на Подолі побудований у 1799 р. Його чільний фасад, центрований ризалітом із трикутним фронтоном, виходив на Покровську вулицю. Після пожежі 1811 р. неушкодженими залишились лише кам'яні підвали та частково стіни першого поверху. У 1819 р. під керівництвом А.Меленського долішній поверх будівлі відремонтовано із збереженням первісних форм і пристосовано під цехову управу. Новий контрактовий офіс був запроектований В.Гесте на Олександрівській (нині Контрактовій) площі у комплексі публічного центру, що включав пошту і магістрат. Унатурена була лише частина проекту - Контрактовий будинок. Будівництво велося у 1815-1817 pp. під наглядом А. Меленського, який вносить свої корективи у проектний задум, зокрема в організацію внутрішнього простору споруди (розширює горішні зали, збільшує кількість опорних колон для зміцнення перекриттів першого поверху тощо).
Блискучим практиком, посвяченим у професійні таємниці створення тривких будівель, постає Меленський і у контексті спорудження Гостиного двору на Подолі. Згідно з проектом (арх. А.Руска), споруда у плані являла собою замкнений прямокутник на 2 поверхи, 52 магазини, з внутрішнім службовим двором і 6-ма проїздами. Монументальність фасадів підкреслювали галерейна аркатура, декоративні пілястри, карнизи. Керуючи роботами, Меленський зміцнює фундаменти, капітальні стіни, замінює арками деякі внутрішні простінки першого поверху, розширює лавки. Через пожежу 1811 р. , а згодом національно-визвольну війну 1812 р. будівництво, розпочате в 1809 р., на довгі роки забуксувало. У 1826 р. головний архітектор подає цивільному губернатору свої пропозиції щодо завершення подільського довгобуду: «сделать только над нижним этажом для украшения сего здания каменную надстройку и затем покрыть... черным листовым железом». Ухвалений Будівельним комітетом цей проект був здійснений у 1829-1833 pp. Одноповерховим пам'ятають Гостиний двір київські старожили ще у 1980-х pp.
«Кому випало бути творцем, той завжди знищує». При всій парадоксальності цей вислів Ф.Ніцше виявляє глибинні закономірності людського поступу. В архітектурі, як в жодному з мистецтв, неминучість оновлення сполучається з очевидними, часто невідшкодов ними втратами. Відбудовуючи Київ, Меленський змушений був дописувати свій «пост скриптум» у творіння видатних зодчих попередніх епох. Так було з надбудовою у 1829 р. хлібного магазину по вул. Братській, 2, спорудженого у 1756 р. талановитим представником українського бароко І. Григоровичем-Барським.
У цьому ж ряду - пам'ятка київського класицизму - «сиротский каменный дом, называемый бурсою», дві первісні редакції якого (1765, 1778) також належали І.Григоровичу-Барському. Зростаючі потреби у житлі для студентства спонукають Меленського у 1809-1811 pp. капітально умасштабнити пам'ятку попередньої доби. Він надбудовує другий поверх, візуально раціоналізує об'єми і форми споруди за класицистичною схемою. Монументальний на два поверхи чотириколонний портик, масивний фронтон із золотим хрестом і розкритою біблією органічно акцентували головну вісь будівлі. Характерно, що до «хірургічного втручання» архітектор вдається дуже обережно. Зруйнувавши високу з заломами і фронтонами покрівлю, що було неминуче при нарощенні висотності будинку, він зберігає первісну пластику долішніх стін (кутові рустовані пілястри, профілювання карнизів). Доля архітектурних творінь, як і людська, складається по-різному. До інших поблажливий, час спотворив обличчя бурсацького дому, що пристосовувався то під духовне училище, то під госпіталь, то під складські приміщення, то знову під освітню установу. Під час численних переробок будинок втратив не лише декор, але і деякі композиційні елементи.
У зв'язку із частими пожежами Меленському довелося багато ремонтувати, перебудовувати і добудовувати уже сформовані храмові комплекси і церкви Києва. Так, декоративне вбрання фасадів західного нартексу давньоруської церкви Спаса на Берестові було розвинене архітектором у збудованій ним в 1813-1814 pp. дзвіниці і стало об'єднуючою ланкою між двома у stylessовому відношенні різнорідними спорудами. Сміливо поєднує зодчий класицистичні прийоми вирішення архітектурних мас дзвіниці Воскресенської церкви (1809) з барочними формами самого храму, багато декорованого у характерних для доби Мазепи канонах. Захоплення зодчого художніми якостями класичних форм демонструє надбудований у 1829-1833 pp. четвертий ярус дзвіниці Видубицького монастиря, дерев'яна баня якої завершувалася шпилем з хрестом. Він же здійснює проект перебудови дзвіниці Царекостянтинівської церкви (арх. І.Григорович-Барський) у теплу церкву. Ефектним акцентуванням архітектурних об'ємів, гармонійно вписаних у природний ландшафт, у живу тканину міста, відрізнялися спроектовані Меленським Миколаївська церква на Аскольдовій могилі (1809-1810), Хрестовоздвиженська церква (1811-1841), церква Різдва Христового (1808-1814) і церква Миколи Доброго (1800-1807) на Подолі.
Приваблива риса таланту Меленського - органічне відчуття середовища, ієрархи мистецьких цінностей, здатності видобувати із випадкової заданості блискучі ефекти - розкривається у формуванні архітектурного ансамблю Флорівського монастиря, відомого за документами з XVI ст. На початку XIX ст. окрім теплої трапези Мазепинської доби, соборного храму Вознесіння (1722-1732), двоярусної дзвіниці (1740), дерев'яної Воскресенської церкви, у монастирі було 80 дерев'яних келій, в яких мешкали до 300 штатних монахинь і послушниць. У 1804 р. Меленський приступає до упорядкування Флорівської садиби, плануючи замість хаотичної дерев'яної забудови спорудження кам'яних келій. Пожежа 1811 p., під час якої згоріла вся дерев'яна забудова монастиря, вносить свої поправки в архітекторські плани. Уже в 1812 р. здійснено перепланування монастирської території з розширенням її меж, збудовано 4 дерев'яних на кам'яних фундаментах корпуси для черниць, конюшений двір. У 1814 р. ведуться відновлювальні роботи на соборному храмі, а в жовтні 1816 р. завершено ремонтні роботи на трапезній Флора і Лавра.
Справжнім мірилом віртуозності архітектора можна вважати споруджений у 1819 р. в південній частині монастирського майдану будинок ігумені. Вишукані пропорції, тонка пластична диференціація фасадів надавали будівлі живописності і чаруючої гармонії. При спорудженні Воскресенської церкви (1824) Меленський добуває прекрасний художній ефект із рельєфу місцевості, проектуючи круглу ротонду з двома прямокутними крилами на схилі підошви Замкової гори. Природний пандус підводив безпосередньо до сходів, що охоплювали круглий центральний об'єм храму двома маршами. Прямокутна у плані, триярусна надвратна дзвіниця монастиря була відновлена Меленським у 1821 р. Ритм і симетрію її фасадів підкреслювали портики другого ярусу, круглі вікна і пілястри третього, наскрізний мотив арки. І ці споруди, і будинок монастирського готелю із закругленим північно-східним кутом, декорованим на висоту двох поверхів доричним шестиколонним портиком (1824), і чистих пропорцій корпуси келій щасливо перебули безчасся геноциду 1930-х і, як блаженні острови у сучасній забудові міста, демонструють зріз будівельної культури і якості.
В 1812 р. Меленський здійснює проект перепланування території Братського монастиря, що передбачав розширення і упорядкування його садиби, розкриття північно-західного фронту забудови. Вписуючи окремі фрагменти чи цілі споруди, вирішені у новому stylessовому ключі, архітектор виявляє бездоганне відчуття урівноваженості, взаємоузгодженості окремих елементів і загальної маси ансамблю. У квітні 1819 р. представлені архімандритом Братського монастиря Моісеєм з братією 12 планів Меленського з фасадами і описом старих та новоспланованих монастирських будівель були затверджені митрополитом Серапіоном. У тому ж році розпочаті роботи з ремонту великої монастирської церкви, яка являла собою тринефну п'ятибанну у два яруси споруду на шести стовпах з хрестовим склепінням. Внутрішній простір перекривала могутня баня на чотирьох парусах. Стіни були прикрашені ліпленням з багатою рослинною і сюжетною орнаментикою, пілястрами, барочними фронтонами. Під керівництвом Меленського дах церкви перекривається залізом, до трьох кам'яних глав великої церкви, що уціліли в пожежі, добудовуються дві дерев'яні. Головними підрядниками і спонсорами цих робіт виступають київські жителі Василь Сєріков, який узявся привезти з Москви «лучшего кровельного с битажевскаго завода пятилистового и шестилистового железа 800 пудов» та міщанин Мухін, який зголосився «обштукатурить всю церковь... произвести всю поверх церкви деревянную работу, внося как на щекатурку, так и на произведение деревянной работы 5 тысяч рублей ассигнациями».Монастирським коштом у 1820 р. здійснюються опоряджувальні роботи. Окрасою інтер'єру церкви став іконостас. Вся столярна і різна робота повинні були здійснюватися згідно з планом та під наглядом Меленського. Позолотні роботи здійснював Федір Уланов.
В процесі відбудови у 1824 р. Староакадемічного корпусу було змінено форму понівеченого пожежею даху, первісне чотирисхилого з барочними заломами і люкарнами, арки галереї нижнього поверху зміцнено додатковими пілонами.
Суттєво змінився після ремонту і вигляд трапезної з церквою Святого Духа. Добудоване одноповерхове рустоване опасання додало внутрішньому простору характер тринефної базиліки. Піднімається висота стін, перекладаються склепіння, прорубуються арки у старих стінах, влаштовуються нові віконні і дверні прорізи, дах прикрашається трикутним фронтоном.
У 1828-29 pp. встановлено дзвони на відремонтованій після пожежі Братській дзвіниці. Рис класицизму первісне барочній споруді надавали круглий у плані верхній ярус, латерна і високий шпиль з шаром і хрестом.
У 1820-х рр. за проектом і під наглядом Меленського зміцнюються стіни і фундаменти настоятельських покоїв монастиря, будується штатний дерев'яний монастирський двір, ремонтується корпус поварні XVII ст. Керівництво обителі також зажадало від архітектора: збільшити приміщення братських келій «которое зделано для семи человек, но которое должно быть для шестнадцати человек по штату второклассного монастыря»; ліворуч від настоятельських келій влаштувати новий будинок для жительства братії; у зв'язку зі зміною кордонів монастиря змурувати нову огорожу по всій східній стороні, частково - по північній та південній. Хронологічно «братський» період у творчій діяльності Меленського охоплює майже 20 років.
У потоках і протитечіях часу формувався, руйнувався і перебудовувався архітектурний комплекс Києво-Печерського монастиря. Як міський архітектор Меленський здійснює ряд заходів з ремонту, впорядкування, проектування, дослідження і фіксації лаврських пам'яток. На замовлення лаврської адміністрації у 1811-1818 pp. зодчий проектує нові кам'яні пономарські келії на Ближніх печерах і братські - на Дальніх, замість «ветхих к починке уже не способных». З міркувань економії при їх будівництві було спрощено архітекторське трактування фасадів «со сводами каменными, колонны с арками и протчим украшением». У творчому активі Меленського надбудова галереї входу до Ближніх печер, забудова лаврських подвір'їв на Подолі та за «Васильківським шлагбаумом».
Міська садиба як архітектурно-планувальний комплекс міщанського дому з флігелями і службами - осібна тема творчості А. Меленського. Він проектує «первономерні» житла сенатора Милашевича (1805), надвірного радника Фурмана (1821) і полковника Соболевського (1824) на Печерську, подільські мешкання міщан Дем'яна Кулаковського (1813) та Симона Карпинського (1818), будинок служителя Покровської церкви на Добромикільській вулиці і Романа Барського на розі Волоської і Верхнього Валу (обидва 1814), будинок «госпожи Амосовой» у садибі Флорівського монастиря (1827) і власну оселю на Хоревій, 11/13 (1813). У рапорті військовому губернатору від 17.09.1811 р. Меленський засвідчує своє авторство у спорудженні навпроти церкви Богородиці Пирогощої двох двоповерхових на 5 сажнів висоти кам'яних склепінчатих будинків шапошницького цеху та магістратського урядовця Пилипа Лакерди. Виразністю архітектурного образу, що творився характерними прийомами постановки stylessного портика або ажурної балюстради балкону, відзначалися київські особняки Назарія Сухоти, будинок по вул. Московській, 40 та здогадне приписуваний архітектору будинок Стрельбицького на Покровській вулиці. Раціональний підхід до відповідності декору функціональному призначенню споруди, ясність планування і технічна майстерність, інтерес до природної виразності матеріалів характерні й для інших цивільних споруд Меленського.
Багаторічна діяльність «найплодовитішого і найпопулярнішого» (за визначенням відомого історика архітектури Ф.Ернста) київського головного архітектора припадає на кульмінацію розвитку мистецтва класицизму в Україні. Зведені за його проектами чи під його наглядом будівлі і сьогодні прикрашають Київ, радуючи око досконалістю просторових і конструктивних рішень, виразністю художньо-образного мислення. Максиміліан Волошин твердив, що архітектуру творить не людина, а час. Відстояний у часі доробок Меленського, перетривавши війни і революції, трощення ідеологічних скрижалей, репресії і забуття, постає сьогодні у властивих йому масштабах.